Чи є Церква мертвою? Чи Церква є лише тоді живою, коли щось робить? Що є життя у Церкві? Чи маємо право хтось звинувачувати Церкву в тому, що вона мертва через те, що не відповідає його уявленням про Церкву?
Апостол Павло колись сказав, що ніхто не має права його судити і навіть він сам себе не може судити. Чи не свідчать ці слова про покору Апостола? У Посланні Апостола Юди, він говорить про спір між Сатаною і Архангелом Михаїлом. Останній не сказав нічого засуджуючого. Чого ж ми вважаємо, що маємо право осуджувати Церкву? Говорити про те, що в Ній щось не так. Не знаючи ані історії, ані діянь Духа, воно говорять так наче знають правду. Що ж на це скажу я? Я теж міг би мовчати, але я хтів би сказати, що доки в мене буде сил я буду захищати Церкву.
Хай все в нас не так. Хай в нас поклоняються Богові використовуючи при цьому зображення. Хай в нас люблять Бога так, що звертаються до створінь і саме в них бачать Бога. Хай ми цінуємо Хліб і Вино, в яких віримо знаходиться Сам Бог у всій Повноті Божества. Нехай хтось цього не розуміємо це не зменшує цінності нашої віри. Бо так сказав Сам наш Господь, Вчитель Апостолів і Суддя вдів. Він сказав, що хто щось зробив останньому з Моїх братів найменших, те зробили Мені. Він сказав: це Моє Тіло і Моя Кров. Він Сам став для нас Образом Предвічного Отця, тому ми можемо зображувати Ісуса, Його Матір і святих на Іконах. І Сама Богородиця є така важлива, що ми до Неї звертаємося з такою любов’ю наскільки можемо. Хто цього не розуміє, то він просто не має того розуму, якій приходить через Церкву від Святого Духа.
А те, що Церква не є спільнотою щастя і добробуту, то знову таки і Христос не говорив так про Неї. Вона є спільнотою грішників. Однак Христос настільки полюбив Церкву, що віддав Себе Самого за Неї. Апостол Петро зрадив Ісуса під час найбільшого випробування, однак це не стало йому перепоною для того, щоб стати каменем, на якому Христос захтів збудувати Церкву. Ми віримо в Божу благодать, а не в спільноту гарних та розумних людей. І люблю я Надю не тому, що вона сама гарна жінка у цьому світі, а тому що Він дозволив мені полюбити і тому для мене інші жінки перестали існувати як можливість. Тому і Христос полюбив нас, коли ми усі були і залишаємося грішниками.
А хто шукає ідеальну спільноту, то той може залишатися дома і говорити, що він і сам є церквою (яка єресь!). Хто не вміє любити, той ніколи і не навчиться, якщо відкине Церкву. Хто хоче добре жити, щоб інші йому завидували, той лишиться зовсім сам. Бо нічого ідеального на світі не має. Ми ж лише маємо завдаток Духа. І усе, що є в Церкві або напряму дано Богом, або дозволено, щоб нас притягувати до Себе. Якщо ж ми вважаємо себе негідними Царства, то Господь завжди буде притягувати нас до Себе і Його місця ніколи не будуть порожні, бо стільки любов потребують любові. А Господь, Якій є Тотальною Любов’ю, завжди буде давати її через Свою Церкву. Тому той, хто буде шукати любові де-ін-де нічого не знайде, ще й зранить сам себе.
Тому на останок скажу, що Церква завжди готова прийняти усіх. Ніколи нікому не закривала Свої двері. Ось тільки для того, щоб увійти на це Весілля іноді треба змінити свою одіж, перестати бути протестантом, тобто протестувати проти Самої Церкви і Її традицій. Тому кожний несе сам відповідальність за свої вибори. Церква ж завжди відкрита: і для самотніх, і зранених, і грішних, і нещасних. І під “Церквою” я не маю на увазі людей чи священиків, я маю на увазі Ісуса — в Таїнствах, в священиках і їх послузі, у спільноті людей, і навіть в усіх тих речах, якій напоєні Духом ведуть нас до Нареченого.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Против Троицы. (2008) - Сергей Дегтярь Это произведение рождалось тогда, когда я переосмысливал догмат троицы и хотел верить только в Единого Бога - Вс-вышнего. Я думал, что не могу и не хочу больше оставаться в противоречиях и не хотел разделяться в христианстве. Это было, наверное, подготовкой к тому, что в дальнейшем мне придётся покинуть христианство, чтобы не страдать за одних и не быть в противоречиях с другими. Ведь известно всем, что в христианстве много течений. Одни признают Бога в единственном числе, а другие - во множественном. В пятидесятничестве я впервые задумался кому нужно молится, а кому не следует. Но, так получалось, что я молился то одному, то второму, то третьему. Каждое из лиц претендовало на свою исключительность и божественность. Я боялся обидеть то одного, то другого, то третьего. Во мне была путаница. Я хотел, чтобы Бог был единственным, но, христианство преподносило непонятное учение о трёх лицах, но одном Боге. Я не хотел противоречий. Я думал, что должен быть Единственный Вс-вышний, но мне говорили, что Отец и Сын и Святой Дух - равны во всём, поэтому Я молился им, а не Ему. С 1996 года по настоящее время я изучил практически все конфесии в христианстве. Я двигался к Богу в познании всех трёх и в результате этого прошёл немало учений. Мне всё это так надоело, что сейчас я не хочу более думать обо всём этом.
Я больше не хочу говорить о Троице и лицах в ней. Мне нужен лишь один Вс-вышний. Пусть Он будет моим оплотом спасения в этом мире.
Я покинул христианство и больше не хочу в него возвращаться. В нём много противоречий. Лучше уж ощущать себя не знающим ничего, кроме Христа распятого, как говорил ап. Павел.
